Музей покинутих секретів
Літературний світ дочекався появи нового роману відомої української письменниці Оксани Забужко (на фото) «Музей покинутих секретів», над яким вона працювала цілих сім років. На свято з такої нагоди до авторки завітали і політична, і інтелектуальна еліта. З уродинами роману Забужко привітали перша леді України Катерина Ющенко, голова Державного галузевого архіву СБУ Володимир В’ятрович, політики Юрій Єхануров, В’ячеслав Кириленко, а також Євген Сверстюк, Дмитро Павличко, Віра Агеєва, Дмитро Стус, Андрій Курков, Тіберій Сільваші... Фоном для вечора-презентації в одній з мистецьких кав’ярень Києва стали фотоматеріали з історії УПА, повстанські пісні у виконанні Тараса Чубая та художнє читання фінального фрагменту роману актрисою Галиною Стефановою.
«Музей покинутих секретів», виданий видавництвом “Факт”, - це 832 сторінки синтезу письменницької і дослідницької роботи, наповненої зсередини не просто авторським спогляданням чужих доль та історій, а й співпереживанням їх. “Важко говорити про книжку, яка ще вся у тобі, а ти – в ній, - розповіла кореспондентові «ВЗ» Оксана Забужко. - Позаду сім років (із перервою на написання Notre Dame d’Ukraine) життя зі своїми героями, які за цей час стали для мене членами родини. Ти їх упізнаєш на вулицях, у літаках... “Музей...” почала писати у 2002-му. Зі свого попереднього досвіду, вже змирилася з тим, що пишу довгограючі книжки. Цього разу написала те, що завжди хотіла написати. Це той світ, який я завжди хотіла створити на папері, який жив у мені, мучив мене ще задовго до “Польових досліджень...”. Перший ключ до майбутнього роману з’явився у моєму поетичному циклі “Нічні метелики”, який написала ще у 1980-ті. Писати такий товстий роман – цікавий процес. Якщо резюмувати коротко, то це - роман про любов і смерть. Чи так: про минуле, яке не минає, а продовжує жити, впливати на наше життя, причому без нашого усвідомлення і навіть знання про це минуле. Яким чином мертві дають нам знати про себе. Як вони приходять у наші сни, переставляють нас як фігурки на шахівниці. Яким чином любовна історія героя й героїні є продовженням любовної історії, яка урвалася 60 років тому у повстанському бункері... Знищені проекти, життя, задуми, любові, ненароджені діти... Усе це не витирається, не зникає, а продовжує існувати в невидимому полі і раціонально незрозумілими способами формувати наше життя. Простежую це на дистанції трьох поколінь. Важко сказати який жанр роману. Сімейна сага? Але у романі є члени однієї родини, які навіть не знають одне про одного. У “Музеї...” – троє оповідачів, зокрема, сімейна пара (журналістка і колишній фізик, який у 1990-ті став бізнесменом, зайнявшись торгівлею антикваріатом) та вояк УПА, який з’являється їм у снах... Сюжет заплутаний, у ньому кілька ліній, які переплітаються, підсвічують одна одну».
Провідна метафора книги, а заодно і ключ до її розуміння - «секретики» пам’яті - гра, добре знайома багатьом дітям («закопаний скарб»), як символ захованих у часі уламків доль, що виринають у минулому, теперішньому, майбутньому і змінюють їх. У романі знайшлося місце й історичному детективу, і соціально-психологічній драмі, і містичному трилеру. Його події охоплюють три покоління, шістдесят років української історії - від осені 1943-го до весни 2004-го. Там є доба УПА і Сталіна, шестидесятників, період незалежності, патріотичного й антипатріотичного мародерства, мафіозного капіталу... Українська історія крізь сторінки роману постає живою і зрозумілою. “Музей...” забрав у мене набагато більше часу, ніж сподівалася, - зізнається Оксана Забужко. - На те були й об’єктивні причини: мусила переорати гори матеріалу. Його вистачило б на десяток дисертацій. Крім того, була маса справжніх польових досліджень, поїздок, десятки годин записаних інтерв’ю з людьми, багато з яких уже відійшли... Список подяк у романі - довший, аніж будь-яка передмова чи післямова».
Незабаром роман Оксани Забужко зможуть оцінити не лише україномовні читачі. Завершується підготовка до друку німецького видання, яке вийде наступного року у видавництві Droschl. Тривають також переговори з видавцями Польщі, Росії, Голландії, Швеції, Угорщини...
Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 р. в Луцьку в родині філологів. 1968 р. переїхала з батьками до Києва.
Друкуватися в літературній періодиці почала з 1972 р. (вірші).
Закінчила: Київську середню школу №82 (1977), філософський факультет Київського університету ім.Шевченка (1982) та аспірантуру при кафедрі етики і естетики цього ж університету (1986). 1987 р. захистила дисертацію «Естетична природа лірики як роду мистецтва» на звання кандидата філософських наук.
В 1986-1988 рр. викладала естетику та історію культури в Київській консерваторії ім.Чайковського. З 1988 р. - співробітник Інституту філософії Академії Наук України. В 1992-1994 рр. перебувала в університетах США (Пенсильванському, Гарвардському, Пітсбурзькому) як “запрошений письменник” та Фулбрайтівський стипендіат. Від 1996 р., коли було видано «Польові дослідження з українського сексу» в Україні та «A Kingdom of Fallen Statues» у Канаді, провадить кар’єру професійного літератора. Багато подорожує (див. Календар). Має низку громадських навантажень - Віце-президент Українського ПЕН-центру, член Наглядової Ради Міжнародного Фонду «Відродження», член багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні та за кордоном.
601797030, 618156133 
