Что Вы делаете, когда заканчиваются идеи «что почитать»?
Пролистываете новинки от издательств?
Бегаете по книжным магазинам?
Заглядываете на обложки книг, людей, что читают в метро?
Выход есть!
Сотрудники книжного магазина «Читайка» составили список MustRead этого лета.
Наши коллеги, люди, которые буквально живут в книжной сфере, любят и умеют читать правильно, извлекая из книги все самое полезное.
Наиболее читаемая книга Джона Фаулза это «Коллекционер». «Волхв» же (в оригинале «The magus») отпугивает читателя, во-первых, объемом (800 с гаком страниц), во-вторых, тем же названием, ассоциирующимся не то с библейскими притчами, не то со славянским фэнтези.
А роман-то, между прочим, написан современным языком (середина 20-го века), и рассматривает вполне актуальные темы обмана и правды, любви и секса, культуры и варварства. Изложение идет от лица несколько циничного молодого человека, который по своей воле согласился на роль в масштабной метапьесе, выходящей за пределы сцены, захватывающей постепенно его жизнь и сокровенные чувства.
Огромный плюс романа: за время повествования отношение героя к жизни меняется надцать раз, он переживает интенсивную психологическую ломку, его картина мира меняется через каждые 40 страниц. А ведь говорят, повезло, если в некоторых книгах герой хотя бы раз испытает нечто подобное.
Ключ: перед «Волхвом» неплохо бы прочесть, или освежить в памяти «Бурю» Шекспира.
Инсайт-бонус: обратите внимание на время написание книги (1965 г), и вспомните завязку написанной в то же время истории Карлоса Кастанеды)
Если что и читать в отпуске, так это легкую, веселую книжку! Я рекомендую познакомиться с автором Максом Фраем, начав с его (а точнее, ее) книги «Чужак» (она же «Лабиринт»).

Сразу предупрежу: в книге нет глубоких философских мыслей, серьезных вопросов и страстных страстей. Зато:
* её легко разобрать на цитаты, которые потом использовать в разговорах;
* она запускает воображение, и потом снятся более яркие сны;
* читается быстро и подымает настроение на «ура» (почти как кофе).
Когда мозг требует отдыха, а сердцу хочется волшебства и покоя – самое то.

Будем считать, что эта игра, как поход в тренажерный зал, а карточки, как гриф с гантелями. В чем суть? Все очень просто, у Вас 100 карточек, 4 уровня сложности, и море полученного удовольствия. Все что Вам нужно, это внимательно подумать, и дать правильный ответ.о-настоящему умным можно стать только тренируя свой мозг.
.
Літо в самому розпалі, море барв, сонця та натхнення на кожному кроці. Тож чимсь здивувати примхливого читача стає все складніше. Проте, на поличках «Читайки» знаходиться безліч цікавинок, серед яких неймовірний «Ліндберг».

Історія мишеняти–летуна , що перелетів Атлантику. Маленькі лапки льотчика зробили велетенський крок в історії авіації, самотужки змайструвавши літак для великої мандрівки. Вражаючі малюнки самого автора (Торбен Кульман) роблять, здавалося б, дитячу книжечку неймовірно атмосферною. Коротенька оповідка про крихітного авіатора надихає, радує око зразковою ілюстрацією та змушує діяти, творити.
Книга для чоловіків (хай їм і по 5 років) , що марять літаками. Для тих хто просто небайдужий до прекрасного чи вибагливого естета та поціновувача. Для закоханих в небо або в олівець.
Не можна просто так взяти і залишитись байдужим!
Тож бажаю відвертої насолоди, адже «Ліндберг» такий «Ліндберг»=)
«Двоє хлопців сидять поруч у старому кріслі, затиснуті з обох боків широкими

Так починається історія хлопця на ім’я Натан. З перших рядків книга здається, щонайменш, дивною. Але вона захоплює з перших сторінок і не відпускає до останніх рядків. Це історія хлопця, народженого у родині білих магів, з однією лише особливістю: його батько – найсильніший темний чаклун світу.
З самого дитинства хлопець зазнавав знущань практично від усіх, хто знаходився навколо нього: від однолітків, магічного співтовариства та навіть родичів. Йому доводилося вирішувати далеко не дитячі питання. Впродовж усієї книги герой намагається усвідомити рівень своєї «лихості» і вирішити, насамперед для себе – ким він є, і ким буде надалі.
Висвітлення проблем суспільства, ставлення соціуму до «не таких», відношення між членами родини та друзями, боротьба за власне життя, друзів та кохання – основні теми цієї книги.
Детальні описи місцевості дозволяють зануритися у магічний світ сучасної Англії. Почуття та переживання героя допоможуть зрозуміти його самого та природу його вчинків; можливо всім давно знайомий, але з несподіваними поворотами, сюжет; місцями жорстокі, навіть дуже, події – все це примушує не випускати книгу з рук до останньої сторінки і з нетерпінням чекати продовження – спочатку другої, а згодом і третьої книги.
Не чекайте від Саллі Грін казки зі щасливим кінцем. Його може і не бути.
Серед завалів однакового і типового українського постмодернізму я відкрила для себе постмодерний світ Андрія Кузьменка (Скрябіна).Збірка складається з чотирьох окремих творів, трьох комедійних («Я, Побєда і Берлін», «Я, Паштєт і армія» та «Я, Шонік і Шпіцберген») та драматичної повісті з елементами антиутопії «Місто в якому не ходять гроші».
Про веселе: комічні історії Скрябіна змушують посміхатися від початку до кінця. На половині твору почитаєш розуміти, що в тебе болять скули і живіт від сміху. Його метафори і порівняння «зривають дах», а реалістичність зображення суспільства у допострадяньський період наганяє ностальгію та одночасно радощі, що це скінчилось. Читай радіючи – радій читаючи.
Про серйозне: «Місто в якому не ходять гроші» наводить смуток, проте тримає в напруженні протягом всього твору, сподіваючись на краще. Повість читається на одному диханні і залишає відбиток на свідомості читача. Безгрошове суспільство, здається, шлях до утопії, але у повісті абсурдність цього твердження блукає десь на межі смертного вироку і суїциду.
В усіх творах наявна нецензурна лексика, але, на відміну від більшості творів сучасності, у Скрябіна вона доречна і лише підсилює потрібну атмосферу.
Читайте і насолоджуйтесь, але тримайте подалі від дітей)
Искренне надеемся, наш дорогой читатель, что мы были для Вас полезны сегодня.
Хороших книг!