Моя історія. Я народився у звичайній родині, яка не мала жодного зв’язку з кулінарією. Ми готували зі звичайних продуктів звичайні страви, тому що тоді так робили практично всі. Не знаю, як би склалася моя подальша доля, якби в дитинстві переді мною не розкрився дивовижний світ, який знаходився за межами нашої батьківщини. У 1991 році моя бабуся переїхала до Великобританії і запросила пожити у неї. Чи потрібно вам говорити, що я відкрив для себе дуже багато нового, починаючи від супермаркетів, закінчуючи абсолютно іншою культурою харчування. Після Великобританії я ненадовго опинився в Італії, де познайомився з дивовижною італійською кухнею і зрозумів, що готувати, ставитися до їжі і жити потрібно зовсім інакше, ніж я уявляв собі раніше. Трохи пізніше мені пощастило попрацювати офіціантом в ресторанах Німеччини і Америки і отримати цікавий досвід. Повернувшись додому, я вирішив продовжити працювати офіціантом. І ось, стоячи одного разу на кухні і спостерігаючи за роботою кухарів, я вперше за більш ніж 20 років усвідомив, що хочу готувати. І почав цьому вчитися вже самостійно і старанно, роблячи помилки, без яких жодне досягнення не було б можливим. (https://klopotenko.com)

"Коли після школи треба було вибрати професію, я ще не знав, ким хочу бути. Не був настільки одержимий їжею і не готував, але думав собі йти або на кухаря, або на менеджера. Спинився на другому. Взагалі-то я ще ходив на підготовчі курси в КПІ, збирався вступати на факультет інформатики та обчислювальної техніки, але туди не пройшов. Порадився з батьками й вирішив вступати на міжнародну економіку. Не можу сказати, що це був свідомий вибір, — просто всі так робили. У мене тоді не було ні сили волі й духу, ні розуміння свого шляху, щоб усе це побороти, тому просто погодився на спеціальність, яка нічим особливо не приваблювала. Звісно, у минулому нічого не змінити — та й не варто про таке думати, бо не знаєш, ким був би сьогодні без усього нажитого досвіду. Та якби таке можливо, я б волів прибрати сторінку університету зі свого життя. Навчання не було для мене системним та не стало поворотним періодом у житті. До 20 років я практично не ходив у ресторани, бо не було такого розмаїття, як тепер. Не були популярними стейки, інші вишукані страви, ми з друзями могли піти хіба що на пиво й сухарики. В гостях міг скуштувати піцу, але тільки з сиром і ковбасою — нічого незвичного у тогочасному контексті, нічого, що виходило б за рамки радянських лекал. Після університету я пішов працювати офіціантом в один київський ресторан. Спостерігав за усім, вчився — але нічого мене не чіпляло. Аж поки одного дня колега розповів мені про британського шеф-кухаря Гордона Рамзі. Невдовзі в мене випало три вихідні поспіль — я не вставав із ліжка, тільки переглядав відео. Так усе й почалося. Я знайомився з різними кухнями — і Рамзі став тим вчителем, який відкрив для мене сенс існування їжі. Він мене запалив, провів у світ кулінарії та найбільше вплинув на те, ким я є у професії. Я почав готувати за роликами в youtube: готував-куштував-викидав. Пригорало, прилипало, не вдавалося — робив усе заново. І так багато-багато разів. Приблизно рік знадобився, щоб я навчився. Мене не зашорили ні радянські кулінарні школи, ні тодішні ресторани — бо якби одразу пішов учитися на кухаря, мав би однобокий погляд. Я ж почав готувати, вже коли був доволі освіченим. При цьому мене довго переслідував страх, що не вмію круто готувати, адже не маю відповідної освіти. Потім цей страх минувся — я ж бо дуже багато часу присвятив навчанню. Ще тоді я вивів для себе правило, якого дотримуюся досі: брати круті рецепти й модифікувати їх таким чином, щоб були доступними для людей," - згадує про своє входження в кулінарію Євген в інтерв’ю для The Ukrainians.

Ось так випускник факультету міжнародних економічних відносин КУТЕП, який навіть мав стажування за кордоном, але не зміг влаштуватися за фахом, пройшов іншими кар'єрними сходами – від офіціанта до найупізнаваного кулінарного експерта України. "Познайомився з дослідницею історії гастрономічної культури, засновницею сайту їzhakultura Оленою Брайченко. Вона розповіла мені про українські страви, про існування яких я навіть не здогадувався. Олена оцінювала все як дослідниця-історикиня, я ж загорівся як шеф-кухар і почав думати: як можна відтворити це сьогодні? Найбільше значення має популяризація, те, який імідж для страви створювався у світі. Наприклад, від Олени я дізнався про гуслянку — страву з кислого молока, яку їдять лемки в горах. Гуслянка готується за тією ж технологією, що й турецький або грецький йогурт, і лише бактерії в конкретному регіоні роблять наїдок унікальним. Коли я вперше скуштував гуслянку, зрозумів, що вона має зовсім іншу структуру та відрізняється від усього, що я їв досі. Але про турецький та грецький йогурти знають усі, а про гуслянку мало хто чув. І так із кожною стравою. Я почав глибше про все це думати, а якось розгорнув «Енеїду» Івана Котляревського і ледве не розплакався. У 1794-му (рік, коли письменник розпочав роботу над поемою, — TU) ніхто з українців не їв ні олів’є, ні вінегрету, ні рулетів! Натомість книжка рясніє згадками про маловідомі сьогодні страви: кваша (солодке тісто), путря (ячмінна кутя з солодким квасом), зубці (підсмажені зерна потовченого ячменю)… Я почав вивчати історію кулінарії, відкопав кілька унікальних книжок, які описували, що їли українці з XVII століття до сьогодення. Також дізнався, що в 1790 році Александр Дюма написав першу енциклопедію французької кухні (видав трохи пізніше). Виходить, письменники одночасно почали писати про кулінарні основи своїх країн. Але на все вплинула історія та ставлення самих людей до їжі" - розповідає в інтерв’ю для The Ukrainians Клопотенко про те, як відкрив для себе українську кухню.

У 2019 році українці побачили неймовірно цікаву кулінарну книгу, яка не залишила байдужим жодного, хто її відкрив. "... в 2019 році я написав і випустив свою першу книгу: «Зваблення їжею. 70 рецептів, які захочеться готувати». До неї увійшли кращі авторські рецепти на момент її публікації. Книга повністю відповідає моїй місії – поліпшити культуру харчування. Щоб приготувати страву, після якого хочеться жити, не потрібно витрачати багато коштів і часу. І страви, які є в книзі, це доводять" - презентує свою книгу Євген Клопотенко.

І сьогодні ми маємо знову можливість тримати в руках смачну книгу з колоритною історією України «Зваблення їжею з українським смаком» від Євгена Клопотенка. У книжці – 70 авторських рецептів страв різних часів, сучасно переосмислених та поділених на 9 розділів: супи та юшки, страви з м’яса, риби, овочів та грибів, каші, напої, закуски, випічка та солодке. Окрім рецептів, тут ви знайдете чимало цікавих фактів про українські продукти, страви та правила – як готували та споживали, чим корисні та несподівані. Шеф-кухар радить ставитися до їжі щоразу як до чогось нового s відійти від смакових звичок.

Ресторатор протягом трьох років мандрував всією країною та досліджував історію українських національних страв. Вивчаючи кулінарну літературу різних часів, він спілкувався з істориками та переосмислював почуте, щоб викласти всі здобуті знання в одному шедеврі! "Це більше, ніж про їжу — обіцяю я кожній і кожному, хто захоче приготувати щось за моїми рецептами. Це для тих, хто навіть ніколи не стояв біля плити. Емоції ви відчуєте навіть від прочитання, а коли приготуєте — ці емоції подвояться! Там все просто, але з такими секретиками, які допоможуть створити ситуацію «за вуха не відтягнеш»: вишнево-горіхова вівсянка чи легкий суп із запечених овочів, пиріг з маком і м’ятою, сирна запіканка з полуницею, корисна піца для ваших діток. Насолоджуйтесь!" - так зваблює нас автор книг, які тають у роті.

Тримайте один рецепт. Кваша. Нинішня народна кухня з дивних причин ігнорує цю самобутню саме українську страву, але не Євген Клопотенко. Інгредієнти: 300 мл квасу, 100 г в’ялених/копчених груш та яблук (набір для узвару), 5 скибок житнього хліба (та додатково 150 г хліба для чипсів), 50 г волоського горіха, дрібка червоного меленого перцю, дрібка солі, сік ½ лимона. Творимо: Замочіть у квасі 5 шматочків житнього хліба на 10 хвилин. До хлібно-квасної суміші додайте набір для узвару з копчених/в’ялених груш та яблук. Закип’ятіть суміш і дайте їй повністю вистигнути. Дістаньте з холодної суміші запарені груші та яблука. Розм’якшену масу з житнього хліба перетріть крізь сито або перебийте блендером до кремової консистенції. Додайте сік лимона, червоний мелений перець та сіль за смаком. Приготуйте чипси з житнього хліба. Наріжте хліб тонкими шматочками та підсушіть у духовці протягом 3 хвилин при температурі 185 °С. Подавайте квашу, притрусивши дрібно посіченими волоськими горіхами. Прикрасьте чипсами з житнього хліба.

"Зараз головна мета мого життя – поліпшити культуру харчування в нашій країні. І всі мої проекти спрямовані на це. Кожен з них торкається окремої галузі культури харчування, щоб максимально вплинути на те, що їдять українці. Починаючи з того, що людина готує собі сама і закінчуючи тією їжею, яку їй приносять в ресторані" - ділиться популяризатор української їжі, громадський діяч і відомий всім нам шеф-кухар Євген Клопотенко.