Книга-спогад про Кузьму

 


Його життя обірвалось раптово.

 

2 лютого 2015 року в автокатастрофі загинув лідер українського гурту “Скрябін” Андрій Кузьменко.

Аби зберегти вічну пам’ять про сина, Ольга Кузьменко створила фотоальбом із спогадами про сина, історіями дитинства та дорослого життя. Це слова, які мама просто не могла не сказати про свого сина, про свою найдорожчу птаху, про те, яким він був і яким завжди буде для неї...  




Тим часом, в книгарні «Читайка» триває попередній продаж книги Ольги Кузьменко «Моя дорога птаха. Мамина книжка»! 

 

До 25 травня діє спеціальна ціна - 55 гривень.  Книга має соціальну складову: 10 грн з вартості кожного примірника буде передано в Благодійний фонд Кузьми Скрябіна.



 

  «Моя дорога птаха» - це книга, пронизана живими емоціями.  Кузьма,  який запам’ятався нам яскравим та успішним шоуменом, у  цій книжці  видається невгамовним мрійником і коханою дитиною.

 

  Книга умовно розділена на три частини:

   1. Своєрідний фотоальбом як обрамлення до маминої розповіді про Андрія Кузьменка.

   2.  Казка «Тарасик, тролейбус і святий Миколай».

   3.  Підбірка текстів пісень Андрія Кузьменко.



 

 




Пропонуємо прочитати коротенький уривок з книги:

***

        Андрійчик вимагав уваги постійно і від усіх, придумував багато історій, які треба було без тіні усмішки вислухати, розпитати щось. Наприклад, у 5 років він розказував історії про те, як служив у армії. Його ніхто ніколи серйозно не сварив, бо він міг зайтися плачем від образи, а тоді його потрібно було оживляти на руках, дихати на нього, а то завжди було дуже страшно.


       Найбільшим його випробуванням був садочок. У садочок мусили віддати, бо тоді найняти няню додому було неможливо. Андрійчик уже в понеділок питався, коли буде субота, щоб не йти у садочок. То розставання наше, в садочку, було неначе назавжди кожного разу, і ніхто з вихователів не міг зрозуміти того моменту, знизували плечима та вважали, що то я так «розвезла» дитину. Щоб йому було легше відходити від мене, я з твердого картону вирізала гітару, розмалювала, і він у 2 роки йшов у групу з тією гітарою, і поки я ще була в полі зору, співав «Червону руту», граючи, але, щойно я з тяжким серцем зникала, то не допомагала і гітара.


        Найбільшим щастям у нас із ним були вихідні вдома на килимі. Можна було зі старих іграшок придумувати нові, слухати казки, які йому з Києва присилали дві мої сестри, що на той час навчались у консерваторії. Андрійчик сам сідав біля програвача, ставив пластинку, голка підскакувала – і починалася казка з музичними номерами. А коли одного разу приїхала бабця Марійка, половину казки програвач «змучився» відтворювати, і Андрійко сказав: «Я другу половину вам (він казав бабці «ви») всю-всю розкажу». І з усіма пристрастями та співами переповів другу частину казки. Так ми дізнались, що він їх знає напам’ять, усі до єдиного слова.


        Для мене було величезним щастям проводити з ним час удома. Нам ніколи не було сумно вдвох. Ми ходили гуляти, я розказувала йому старі і придумувала нові казки, але обов’язково зі щас­ливим кінцем, аби дитина не страждала від несправедли­вості. Коли традиційно Андрійчика запитували: «А ти хочеш братика або сестричку?», він сам собі визначив свою позицію: «Хочу! Але старшого!». Ми з ним цього року навіть згадували той садочок. Я запитала: «Синонька, а ти пам’ятаєш свої переживання з тієї садочкової епопеї?» Він сказав: «Ні, я просто дуже ненавиджу чорнобривці і червоні півники, які були посаджені на території садочка. Напевно, як тільки ми входили в браму, я їх одразу бачив і починав плакати.

 

 



Тираж видання лімітований, тож чекаємо на Ваше замовлення!


Доставка книги здійснюватиметься після 25 травня. 



Також до Вашої уваги книжки авторства Кузьми Скрябіна: